So you wannа be a rap super-star? A khuy tam

Історія Марлиних зйомок виявилася не такою вже й простою. Варто пригадати, що спершу Ілля готував для неї роль цілком природну - Марла мала зіграти дівчинку - майже підлітка, таку собі Лоліту, що майже переросла всі дитячі неврози і тепер з легкістю бавилася в дорослі забавки, довго не роздумуючи, на чому би то відірватися: на зброї чи на кокаїні. Внаслідок страшної підстави падлюки-роботодавця дівчинка мала ледь не застрелити свого ж рідного коханця (Іллю), але вчасно мусила зорієнтуватися, побігти до коханого вибачатися і ненароком потрапити під бандитську кулю ще одного з найманих робітників падлюки-товстого-і-слинявого боса. Вмираючи, дівчинка плаче і шепоче коханцеві слова вибачення. Він гладить її волосся, цілує тьмяніючі очі і. звісно, запевняє, що все буде в поряді. Але ж чорта зо два: нічого не в поряді. Бо бюджет кліпу роззявився аж на 44 тис. умовних одиниць, і практичний Ілля вирішив ті гроші ліпше витратити на два відео замість одного.
Тож і сценарій було перероблено. Тепер це вже було не культове європейське кіно, а радше, американська крістмас-сторі зі слинявим хеппі-ендом. Молода й успішна родина, знову ж таки, вибачте, якихось дурнуватих кілерів чи спецназівців - тато, мама і дитина (мала ще не в ділі, дякувати Богу) - не може дати собі ради, чого ж їх так не пре життя сімейне. Ніхто ні з ким не бавиться, дитина не годована (сама в холодильник ходить), корова не доєна (немає в них корови, як видно), жінка не трахана (бо стерва й кар'єристка і голова її завжди болить після важкого робочого дня). Біда та й годі, одне слово. Аж тут одного вечора і татка, і мамцю (кожного окремо) викликають на "спєцзаданіє". Страшна таємничість, страшні машини і страшні комп'ютери. Страшні черевики і страшні рукавиці зі страшними пістолетами без глушаків. із дико серйозними пиками молодята вирушають, що називається, в ніч. їдуть-біжать-крадуться, згідно із вказівками радіопередавача (він же мобільний телефон, напевно), опиняючись у тому ж самому приміщенні біля тієї ж кімнати, але з інших боків. Вибивають ногами двері і ціляться, ясна річ, кожен у свого благовірного. На однаковій дистанції від татка й мами сидить доця, по трікстерському підморгуючи й промовляючи тим самим "таємничим голосом", що викликав на спецзавдання, слова привітань із чиїмсь там Днем народження. Потім у пориві щирого покаяння батьки обіймаються і випускають із рук пістолети, а дитинка, ну вже зовсім якось інфернальне, гасить свічки в останній сцені.
Одне слово, це була не Марлина роль.
- А ким ти будеш? Малою? - спитала Марлина сестра.
- Нє-а. В тому-то й справа. Маю бути тою тьотькою.
- Не вийде з тебе тьотьки.
- Це ж чому не вийде?!
- Не ображайся, але немає на тобі гордої печаті материнства. І геть усі, окрім самої Марли та відчайдушного Іллі, були глибоко переконані в тому, що роль стерви - кар'єристки не для Марли.
- Хто, Марла?! З її наркоманськими тінями під очима? Та не сміши мене! - пхикнула стилістка Соня.
- Ну от бачиш, - зітхала Марла, коли їй все це Ілля переповідав, - все проти нас. Проти мене тобто.
- Та пішли вони всі в сраку! - запевняв Ілля, - це я плачу всім гроші, тож я й акторів вибираю. Мама - лоліта - це ж фішка!
Але фішки цієї, окрім самого Іллі, щось ніхто так і не викупив. Проти Марли повстала всі знімальна група вкупі зі стадом стило-візажистів, кастинг-директорами, асистентами асистентів і водіями авто, що мали позичатися на зйомки. Один тільки режисер, переглянувши панкушні відео Марлиного гурту "Пухнасті Насті", погодився, що дівчинка таки вельми фактурна й талановита, і що буде вона перфектно виглядати в кадрі. Тільки от у кадрі іншого відео.
Тож на цей сімейний Різдвяний трилер вибрали дівчину а-ля "Я - Матриця. Ви що, це кіно не дивилися?!" Така собі Трініті з подовженим чорним волоссям і знеособленим обличчям. Те, що треба, одне слово. Марла, наминаючи привезені від бабці пиріжки, і сама погоджувалася:
- Ну, те, що треба. Тільки як же все-таки їм вдалося збити з
курсу непохитного Іллю?
- Сказали, що навмисне знімуть погане відео, якщо він залишить тебе. Що вони ні за що не відповідають, - без зайвих утішальних інтонацій повідав Артан. - А що? Знаєш, як їм страшно? Особливо какалися ті чуваки, чия машина: "Слиш, братан, а ана точна вадіть умєєт?! Ана нам тачьку не грохнєт?" і потім би почалося: будь-яка поломка камери, розбита лампа чи запізнення когось зі знімальної групи - все було би через тебе.
- Ги-ги, - відказала Марла.
- А так, - провадив Артан, - воно навіть і краще. Тепер Ілля хоче відео на спільну пісню робити. Тобто, в кліпі через слеш фігуруватиме назва "Пухнасті Насті".
- Та ну? А хто до слешу, хто після? - зубоскалила Марла.
- Та яка нам, нафіг, різниця.
- і то правда. Головне, щоби зброя не поіржавіла.
І вона не поіржавіла. Марла швиденько наквецяла переклад однієї зі своїх пісень, Ілля, котрий спершу хотів записувати щось не надто переконливе, зі своїх "старих запасів", дав себе швидко переконати і так само швидко заспівав те, що йому втулила Марла. В сумі вийшло все не так уже й погано.
Зйомки проводилися в одному із клубів, хоч як дивно, із доволі не гидкими, як на київський клуб, бебехами. Вони ж дизайн. Часу було мало: під вечір відкривалося казино, тож на той момент треба вже було забратися.
Пригнали сто чоловік масовки. Все кричало, не встигало, нервувалося. В усьому клубі спокійними були лише дві особи - Ілля і Марла. Та ще охоронці, в яких, за відсутності необхідних механізмів, усі психічні реакції, за винятком запрограмованого "Дєвушка, тут сідєть нєльзя", є просто неможливими.

(c) Ірена Карпа

Комментарии